КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ
ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВНИХ СВОБОД

із поправками, внесеними
відповідно до положень Протоколу№ 11 1


Рим
4.ХI.1950

До тексту Конвенції було внесено поправки відповідно до положень Протоколу № 3 (ETS No. 45), який набрав чинності 21 вересня 1970 року, Протоколу № 5 (ETS No. 55), який набрав чинності 20 грудня 1971 року, і Протоколу № 8 (ETS No. 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року, і цей текст також увібрав текст Протоколу № 2 (ETS No. 44), який відповідно до пункту 3 статті 5 цього Протоколу був складовою частиною Конвенції з моменту набрання ним чинності 21 вересня 1970 року. Всі положення, що їх було змінено або доповнено згідно з цими протоколами, замінюються Протоколом №11 (ETS No. 155) з 1 листопада 1998 року — дати набрання ним чинності. Від цієї дати Протокол № 9 (ETS No. 140), який набрав чинності 1 жовтня 1994 року, скасовується.

Уряди держав — членів Ради Європи, якi пiдписали цю Конвенцiю,

беручи до уваги Загальну декларацiю прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Органiзацiї Об'єднаних Нацiй 10 грудня 1948 року,

враховуючи, що ця Декларацiя має на метi забезпечити загальне та ефективне визнання i дотримання прав, якi в нiй проголошенi,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення бiльшого єднання мiж її членами i що одним iз засобів досягнення цієї мети є дотримання i подальше здiйснення прав людини та основних свобод,

знову пiдтверджуючи свою глибоку вiру в тi основнi свободи, якi складають пiдвалини справедливостi i миру в усьому свiтi i якi найкращим чином здiйснюються, з одного боку, завдяки дiєвiй полiтичнiй демократiї, а з iншого боку, завдяки загальному розумiнню i дотриманню прав людини, вiд яких вони залежать,

сповненi рiшучостi, як уряди європейських країн, що є однодумцями i мають спільну спадщину в полiтичних традицiях, iдеалах, свободi та верховенствi права, зробити першi кроки до колективного забезпечення певних прав, проголошених у Загальнiй декларацiї,

дійшли згоди про таке:

Стаття 12
Зобов'язання поважати права людини

Високi Договiрнi Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцiєю, права i свободи, визначенi в роздiлi I цiєї Конвенцiї.

Розділ I1
Права і свободи

Стаття 21
Право на життя

1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя iнакше ніж на виконання вироку суду, винесеного пiсля визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передбачено таке покарання.

2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено на порушення цiєї статтi, якщо воно є наслiдком виключно необхiдного застосування сили:

а) при захистi будь-якої особи вiд незаконного насильства;

b) при здiйсненнi законного арешту або для запобiгання втечi особи, яка законно тримається пiд вартою;

с) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Стаття 31
Заборона катування

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гiднiсть, поводженню або покаранню.

Стаття 41
Заборона рабства та примусової праці

1. Ніхто не може триматися в рабствi або в пiдневiльному станi.

2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.

3. Для цiлей цiєї статтi термiн «примусова чи обов'язкова праця» не охоплює:

а) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається пiд час тримання під вартою, призначеного згiдно з положеннями статтi 5 цiєї Конвенцiї, або пiд час умовного звiльнення з-під варти;

b) будь-яку службу вiйськового характеру або — у випадку вiдмови вiд неї з релiгiйних чи полiтичних мотивiв у країнах, де така вiдмова визнається, — службу, визначену замiсть обов'язкової вiйськової служби;

с) будь-яку службу, яка має виконуватися у випадку надзвичайної ситуації або стихiйного лиха, що загрожує життю чи благополуччю суспiльства;

d) будь-яку роботу чи службу, яка входить у звичайнi громадянськi обов'язки.

Стаття 53
Право на свободу та особисту недоторканність

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканнiсть. Нікого не може бути позбавлено волi iнакше ніж вiдповiдно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:

а) законне ув'язнення особи пiсля її засудження компетентним судом;

b) законні арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом;

с) законні арешт або затримання особи, здiйсненi з метою припровадження її до компетентного законного органу на пiдставi обґрунтованої пiдозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхiдне запобiгти вчиненню нею правопорушення чи її втечі пiсля його вчинення;

d) затримання неповнолiтнього на пiдставi законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолiтнього з метою припровадження його до компетентного законного органу;

e) законне затримання осіб з метою запобiгання поширенню iнфекцiйних захворювань, законне затримання психiчнохворих, алкоголiкiв або наркоманiв чи бродяг;

f) законні арешт або затримання особи, здiйсненi з метою запобiгання її незаконному в'їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортацiї або екстрадицiї.

2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумiлою для нього мовою про пiдстави його арешту i про будь-яке обвинувачення проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згiдно з положеннями пункту цiєї статтi, має негайно постати перед суддею чи iншою службовою особою, якiй закон надає право здійснювати судову владу, i має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звiльнення до початку судового розгляду. Таке звiльнення може бути обумовлене гарантiями явки в суд.

4. Кожен, кого позбавлено волi внаслiдок арешту або затримання, має право на звернення до суду, який швидко приймає рішення щодо законностi його затримання і рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цiєї статтi, має захищене позовом право на відшкодування шкоди.

Стаття 6 4
Право на справедливий судовий розгляд

1. Кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язкiв або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримiнального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий i вiдкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним i безстороннiм судом, встановленим законом. Судове рішення проголошується прилюдно, але преса i вiдвiдувачi можуть не допускатися в зал засiдань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини з метою збереження моралi, громадського порядку або нацiональної безпеки в демократичному суспiльствi, якщо того вимагають iнтереси неповнолітніх чи захисту конфiденцiйностi приватного життя сторiн або в разi крайньої необхiдностi, якщо, на думку суду, в особливих випадках привселюднiсть розгляду може зашкодити iнтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згiдно із законом.

3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, має щонайменше такi права:

а) бути негайно i детально поiнформованим зрозумiлою для нього мовою про характер i причину обвинувачення проти нього;

b) мати достатньо часу й можливостей для пiдготовки свого захисту;

с) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на свiй власний вибiр або — якщо він не має достатніх коштiв для оплати правової допомоги захисника — одержувати таку допомогу безкоштовно, якщо цього вимагають iнтереси правосуддя;

d) допитувати свiдкiв обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику i допиту свiдкiв захисту на тих самих умовах, що й свiдкiв обвинувачення;

е) якщо він не розумiє мову, яка використовується у судi, або не розмовляє нею, — отримувати безкоштовну допомогу перекладача.

Стаття 7 5
Ніякого покарання без закону

1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення на пiдставi будь-якої дії або бездiяльностi, якi на час їх вчинення не становили кримінального правопорушення за нацiональними законами або за мiжнародним правом. Не може також призначатися покарання, тяжче вiд того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення.

2. Ця стаття не виключає судового розгляду i покарання будь-якої особи за будь-які дiї або бездiяльнiсть, якi на час їх вчинення становили кримінальне правопорушення згiдно із загальними принципами права, визнаними цивiлiзованими нацiями.

Стаття 81
Право на повагу до приватного і сімейного життя

1. Кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції.

2. Держава не може втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб.

Стаття 91
Свобода думки, совісті і віросповідання

1. Кожен має право на свободу думки, совiстi i віросповідання; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або свої переконання, а також свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i спільно з iншими, прилюдно чи приватно, в богослужiннi, ученнi, виконаннi релiгiйних i ритуальних обрядiв.

2. Свобода сповiдувати релiгiю або переконання пiдлягає лише таким обмеженням, якi встановленi законом i є необхiдними в демократичному суспiльствi в iнтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров'я чи моралi або для захисту прав i свобод iнших осіб.

Стаття 101
Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядiв. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядiв, одержувати i передавати iнформацiю та iдеї без втручання держави i незалежно вiд кордонiв. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати лiцензування діяльності радiомовних, телевізійних або кiнематографічних пiдприємств.

2. Здiйснення цих свобод, оскiльки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або санкцій, що встановленi законом i є необхiдними в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної безпеки, територiальної цiлiсностi або громадського спокою, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров'я або моралi, для захисту репутацiї або прав iнших осіб, для запобiгання розголошенню конфіденційної інформації або для пiдтримання авторитету i безсторонності суду.

Стаття 111
Свобода зібрань та об'єднання

1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об'єднання з iншими, включаючи право створювати профспiлки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв.

2. Здiйснення цих прав не пiдлягає жодним обмеженням, за винятком тих, якi встановленi законом i є необхiдними в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної безпеки або громадського спокою, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров'я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здiйснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, полiцiї або органів державного управління.

Стаття 121
Право на шлюб

Чоловiки та жiнки, якi досягли шлюбного вiку, мають право на шлюб i створення сiм'ї згiдно з нацiональними законами, якi регулюють здiйснення цього права.

Стаття 13 6
Право на ефективний засіб захисту

Кожен, чиї права i свободи, викладенi в цiй Конвенцiї, порушуються, має право на ефективний засiб захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що дiяли як офiцiйнi особи.

Стаття 141
Заборона дискримінації

Здiйснення прав i свобод, викладених у цiй Конвенцiї, гарантується без будь-якої дискримiнацiї за ознакою статi, раси, кольору шкiри, мови, релiгiї, полiтичних чи iнших переконань, нацiонального або соцiального походження, належностi до нацiональних меншин, майнового стану, народження або iнших обставин.

Стаття 151
Відступ від зобов'язань під час надзвичайної ситуації

1. Пiд час вiйни або iншої надзвичайної ситуації в державi, які загрожують життю нацiї, будь-яка Висока Договiрна Сторона може вжити заходiв, що відступають від її зобов'язань за цiєю Конвенцiєю, виключно в тих межах, якi зумовленi гостротою становища, якщо такi заходи не суперечать iншим її мiжнародно-правовим зобов'язанням.

2. Наведене вище положення не може бути пiдставою для вiдступу вiд статтi 2, крім випадкiв смертi внаслiдок законного припинення сутичок, або вiд статей 3, 4 (пункт 1) i 7.

3. Будь-яка Висока Договiрна Сторона, яка використовує право вiдступу вiд своїх зобов'язань, повною мiрою iнформує Генерального секретаря Ради Європи про вжитi нею заходи i про причини їх вжиття. Вона також iнформує Генерального секретаря Ради Європи про те, коли такi заходи було припинено i з якого часу положення Конвенцiї знову повнiстю виконуються.

Стаття 161
Обмеження на політичну діяльність іноземців

Нiщо в статтях 10, 11 i 14 не може розглядатися як таке, що перешкоджає запровадженню Високими Договiрними Сторонами обмежень на полiтичну дiяльнiсть iноземцiв.

Стаття 17 7
Заборона зловживання правами

Нiщо в цiй Конвенцiї не може тлумачитися як таке, що надає будь-якiй державi, групi або особi право займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти будь-яку дiю, спрямовану на скасування будь-яких прав i свобод, що викладенi в цiй Конвенцiї, або на їх обмеження в бiльшому обсязi, нiж передбачено в Конвенцiї.

Стаття 181
Обмеження у застосуванні обмежень на права

Обмеження, які дозволяються цiєю Конвенцiєю щодо зазначених прав i свобод, можуть застосовуватися тiльки з тiєю метою, для якої вони передбаченi.

Розділ II 8
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Стаття 19
Створення Суду

Для забезпечення додержання Високими Договiрними Сторонами їхнiх зобов'язань за Конвенцiєю та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини (далi — Суд), який функцiонує на постiйнiй основi.

Стаття 20
Кiлькiсний склад суддiв

Суд складається з такої кількості суддiв, яка вiдповiдає кiлькостi Високих Договiрних Сторiн.

Стаття 21
Критерiї добору суддiв

1. Суддi повиннi мати високi моральнi якостi, а також мати квалiфiкацiю, необхiдну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом.

2. Суддi засiдають у Судi у своїй особистiй якостi.

3. Упродовж строку своїх повноважень суддi не можуть займатися нiякою дiяльнiстю, що є несумiсною з їхньою незалежнiстю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов'язків на постійній основі; усi питання, якi виникають у зв'язку iз застосуванням цього пункту, вирiшуються Судом.

Стаття 22
Вибори суддів

1. Суддi обираються Парламентською Асамблеєю вiд кожної Високої Договiрної Сторони бiльшiстю поданих голосiв із трьох кандидатiв, висунутих Високою Договiрною Стороною.

2. Така сама процедура застосовується пiд час довиборiв до Суду у випадку приєднання нових Високих Договiрних Сторiн, а також при заповненнi вакансiй, що виникають.

Стаття 23
Строк повноважень

1. Суддi обираються строком на шiсть рокiв. Вони можуть бути переобрані. Однак строк повноважень половини складу суддiв, обраних на перших виборах, закiнчується зі спливом трьох років.

2. Суддi, строк повноважень яких закiнчується зі спливом перших трьох років, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж пiсля їх обрання.

3. З метою забезпечення, по можливостi, поновлення повноважень половини складу суддiв кожнi три роки, Парламентська Асамблея може до початку будь-яких наступних виборiв вирiшити, що тривалiсть строку або строкiв повноважень одного або кiлькох суддiв, якi мають бути обранi, становитиме не шiсть рокiв, але не бiльше дев'яти i не менше трьох рокiв.

4. У випадках, коли йдеться про бiльше нiж один строк повноважень i коли Парламентська Асамблея застосовує попереднiй пункт, розподiл строкiв повноважень здiйснюється Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж пiсля виборiв.

5. Суддя, обраний для замiни суддi, строк повноважень якого не сплив, обiймає посаду протягом решти строку повноважень свого попередника.

6. Строк повноважень суддiв спливає, коли вони досягають 70-рiчного вiку.

7. Суддi обiймають свою посаду до їх замiни. Проте після замiни вони продовжують розгляд тих справ, якi вже є в їхньому провадженні.

Стаття 24
Звiльнення з посади

Жоден суддя не може бути звiльнений з посади, якщо рiшення про його невiдповiднiсть встановленим вимогам не буде ухвалене iншими суддями більшістю у дві третини голосів.

Стаття 25
Канцелярiя та судовi секретарi

Суд має канцелярiю, функцiї та органiзацiя якої визначаються в регламенті Суду. Суду в його дiяльностi надають допомогу судовi секретарi.

Стаття 26
Пленарні засідання Суду

На пленарних засiданнях Суду:

a) обираються його голова та один або два заступники голови строком на три роки; вони можуть бути переобранi;

b) створюються палати на встановлений строк;

c) обираються голови палат Суду; вони можуть бути переобранi;

d) приймається регламент Суду; та

e) обираються секретар Суду та один або кiлька заступникiв секретаря.

Стаття 27
Комісії, палати та Велика палата

1. Для розгляду переданих йому справ Суд засідає в комiсіях у складі трьох суддiв, у палатах у складі семи суддiв та у Великiй палатi у складі сiмнадцяти суддiв. Палати Суду створюють комiсії на встановлений строк.

2. Як член палати та Великої палати за посадою засiдає суддя, обраний вiд заінтересованої держави-учасницi, або, за його вiдсутностi чи в разi його неспроможностi взяти участь у засiданнi, особа, яка визначається на вибiр такої держави i засiдає як суддя.

3. До складу Великої палати входять також голова Суду, заступники голови, голови палат та iншi суддi, якi визначаються вiдповiдно до регламенту Суду. Якщо справа передається до Великої палати згiдно зi статтею 43, у Великiй палатi не може засiдати жоден суддя з палати, яка постановила судове рiшення, за винятком голови палати та суддi, який засiдав від заiнтересованої держави-учасницi.

Стаття 28
Проголошення комісіями неприйнятності заяв

Комiсія може — одностайним голосуванням — визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ iндивiдуальну заяву, подану згiдно зi статтею 34, якщо така ухвала може бути винесена без подальшого розгляду. Ухвала комісії є остаточною.

Стаття 29
Ухвали палат щодо прийнятності та сутi заяв

1. Якщо згiдно зi статтею 28 жодної ухвали не винесено, палата приймає рішення щодо прийнятності та суті iндивiдуальних заяв, поданих згiдно зi статтею 34.

2. Палата приймає рiшення щодо прийнятності та суті міждержавних заяв, поданих згiдно зi статтею 33.

3. Ухвала щодо прийнятності виноситься окремо, якщо Суд, у виняткових випадках, не вирішить інакше.

Стаття 30
Відмова від юрисдикцiї на користь Великої палати

Якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенцiї чи протоколiв до неї або якщо вирiшення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумiсного з рiшенням, постановленим Судом ранiше, палата може в будь-який час до постановлення свого рiшення відмовитися від своєї юрисдикцiї на користь Великої палати, якщо жодна зі сторiн у справi не заперечує проти цього.

Стаття 31
Повноваження Великої палати

Велика палата:

a) приймає рiшення щодо заяв, поданих згiдно зi статтею 33 або статтею 34, якщо палата передала свою юрисдикцiю згiдно зi статтею 30 або якщо справу було передано їй на розгляд згiдно зi статтею 43; та

b) розглядає запити про надання консультативних висновкiв, поданi згiдно зi статтею 47.

Стаття 32
Юрисдикцiя Суду

1. Юрисдикцiя Суду поширюється на всi питання, якi стосуються тлумачення та застосування Конвенцiї i протоколiв до неї i якi передаються йому на розгляд вiдповiдно до статей 33, 34 i 47.

2. У випадку виникнення спору щодо юрисдикцiї Суду спiр вирiшується Судом.

Стаття 33
Мiждержавнi справи

Будь-яка Висока Договiрна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке стверджуване нею порушення положень Конвенцiї та протоколiв до неї iншою Високою Договiрною Стороною.

Стаття 34
Iндивiдуальнi заяви

Суд може приймати заяви вiд будь-якої особи, неурядової органiзацiї або групи осiб, що вважають себе потерпілими від порушення однiєю з Високих Договiрних Сторiн прав, викладених у Конвенцiї або протоколах до неї. Високi Договiрнi Сторони зобов'язуються не перешкоджати нiяким чином ефективному здiйсненню цього права.

Стаття 35
Критерiї прийнятностi

1. Суд може прийняти питання до розгляду тiльки пiсля того, як було вичерпано всi нацiональнi засоби захисту — вiдповiдно до загальновизнаних норм мiжнародного права, i впродовж шести мiсяцiв вiд дати прийняття остаточного рiшення.

2. Суд не розглядає жодної заяви, поданої згiдно зi статтею 34, якщо вона:

а) є анонiмною; або

b) за своєю суттю порушує питання, що вже було розглянуте Судом або вже подане на розгляд за iншою процедурою мiжнародного розслiдування чи врегулювання, i якщо вона не мiстить вiдповiдної нової iнформацiї.

3. Суд визнає неприйнятною будь-яку iндивiдуальну заяву, подану згiдно зi статтею 34, якщо ця заява, на його думку, є несумiсною з положеннями Конвенцiї або протоколiв до неї, явно необґрунтованою або є зловживанням правом на подання заяви.

4. Суд вiдхиляє будь-яку заяву, якщо вiн вважає її неприйнятною згiдно з цiєю статтею. Вiн може зробити це на будь-якiй стадiї провадження у справі.

Стаття 36
Участь третьої сторони

1. У всiх справах, які розглядаються палатою або Великою палатою, Висока Договiрна Сторона, громадянин якої є заявником, має право викладати свої мiркування у письмовiй формi i брати участь у слуханнях.

2. Голова Суду може, в iнтересах належного вiдправлення правосуддя, запропонувати будь-якiй Високiй Договiрнiй Сторонi, яка не є стороною в судовому розглядi, або будь-якiй заінтересованій особi, яка не є заявником, викласти свої мiркування у письмовiй формi або взяти участь у слуханнях.

Стаття 37
Вилучення заяв iз реєстру справ

1. Суд може на будь-якiй стадiї провадження у справі вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини дозволяють дійти висновку, що:

а) заявник не має намiру й далі пiдтримувати свою заяву; або

b) спiр уже вирiшено; або

с) на будь-якiй iншiй пiдставi, встановленiй Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Однак Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, визначених у Конвенцiї та протоколах до неї.

2. Суд може знову внести заяву до реєстру справ, якщо, на його думку, обставини це виправдовують.

Стаття 38
Розгляд справи та процедура дружнього врегулювання

1. Якщо Суд визнає заяву прийнятною, він:

а) розглядає справу разом iз представниками сторiн i, в разi необхiдностi, проводить розслiдування, для ефективного здiйснення якого заінтересовані держави створюють усi необхiднi умови;

b) надає свої послуги заінтересованим сторонам з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основi поваги до прав людини, визначених у Конвенцiї та протоколах до неї.

2. Провадження у справі, яке здiйснюється згiдно з пунктом 1b, є конфiденцiйним.

Стаття 39
Дружнє врегулювання

У разi досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу з реєстру, прийнявши вiдповiдне рiшення, яке містить лише стислий виклад фактiв i досягнутого вирiшення.

Стаття 40
Слухання у вiдкритому засiданнi та доступ до документiв

1. Слухання проводяться у вiдкритому засiданнi, якщо Суд у виняткових випадках не вирішить інакше.

2. Доступ до документів, якi здаються на зберігання секретареві, має бути відкритим, якщо голова Суду не вирішить інакше.

Стаття 41
Справедлива сатисфакцiя

Якщо Суд визнає факт порушення Конвенцiї або протоколiв до неї i якщо внутрiшнє право вiдповiдної Високої Договiрної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцiю, Суд, у разi необхiдностi, надає потерпiлiй сторонi справедливу сатисфакцiю.

Стаття 42
Рiшення палат

Рiшення палат стають остаточними вiдповiдно до пункту 2 статтi 44.

Стаття 43
Передання справ до Великої палати

1. Упродовж трьох мiсяцiв вiд дати постановлення рiшення палатою будь-яка сторона у справi може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи до Великої палати.

2. Колегiя у складі п'яти суддiв Великої палати задовольняє таке клопотання, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенцiї чи протоколiв до неї або важливе питання загального значення.

3. Якщо колегiя задовольняє клопотання, Велика палата вирiшує справу шляхом постановлення судового рiшення.

Стаття 44
Остаточнi судовi рiшення

1. Рiшення Великої палати є остаточним.

2. Рiшення палати стає остаточним:

a) якщо сторони заявляють про те, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи до Великої палати; або

b) через три мiсяці вiд дати постановлення рiшення, якщо клопотання про передання справи до Великої палати не було заявлене; або

c) якщо колегiя Великої палати вiдхиляє клопотання про передання справи до Великої палати згiдно зi статтею 43.

3. Остаточне судове рішення опубліковується.

Стаття 45
Умотивування судових рiшень та ухвал

1. Судовi рiшення та ухвали про прийнятнiсть або неприйнятнiсть заяв мають бути умотивовані.

2. Якщо судове рiшення цiлком або частково не виражає одностайної думки суддiв, кожний суддя має право викласти окрему думку.

Стаття 46
Обов'язкова сила судових рiшень та їх виконання

1. Високi Договiрнi Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рiшення Суду в будь-якiй справi, в якiй вони є сторонами.

2. Остаточне рiшення Суду надсилається Комiтетові мiнiстрiв, який здiйснює нагляд за його виконанням.

Стаття 47
Консультативнi висновки

1. Суд може, на запит Комiтету мiнiстрів, надавати консультативнi висновки з правових питань, якi стосуються тлумачення Конвенцiї та протоколiв до неї.

2. Такi висновки не поширюються на питання, якi стосуються змiсту чи обсягу прав i свобод, визначених у роздiлi I Конвенцiї та протоколах до неї, або на будь-яке iнше питання, яке Суд чи Комiтет мiнiстрiв можуть розглядати внаслiдок будь-якого провадження, що може бути порушене вiдповiдно до Конвенцiї.

3. Рiшення Комiтету мiнiстрiв про подання запиту щодо консультативного висновку Суду ухвалюються бiльшiстю голосiв представникiв, якi мають право засiдати в Комiтетi.

Стаття 48
Консультативна юрисдикцiя Суду

Суд вирiшує, чи належить до його компетенції, визначеної у статтi 47, запит Комiтету мiнiстрiв про надання консультативного висновку.

Стаття 49
Умотивування консультативних висновкiв

1. Консультативнi висновки Суду мають бути умотивовані.

2. Якщо консультативний висновок цілком або частково не виражає одностайної думки суддiв, кожний суддя має право викласти окрему думку.

3. Консультативнi висновки Суду передаються Комiтетові мiнiстрiв.

Стаття 50
Витрати Суду

Витрати Суду оплачуються Радою Європи.

Стаття 51
Привiлеї та iмунiтети суддiв

Суддi пiд час виконання своїх обов'язкiв користуються привiлеями та iмунiтетами, передбаченими у статтi 40 Статуту Ради Європи i в угодах, укладених згiдно з цiєю статтею Статуту.


Розділ III 9, 10
Інші положення

Стаття 521
Запити Генерального секретаря

На запит Генерального секретаря Ради Європи будь-яка Висока Договiрна Сторона надає роз'яснення щодо того, яким чином її внутрiшнє законодавство забезпечує ефективне виконання будь-якого з положень цiєї Конвенцiї.

Стаття 531
Гарантії існуючих прав людини

Нiщо в цiй Конвенцiї не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будь-які права людини та основні свободи, якi можуть гарантуватися законами будь-якої Високої Договiрної Сторони або будь-якою iншою угодою, стороною якої вона є.

Стаття 541
Повноваження Комітету міністрів

Нiщо в цiй Конвенцiї не становить шкоди для повноважень Комiтету мiнiстрiв, наданих йому Статутом Ради Європи.

Стаття 551
Відмова від інших засобів врегулювання спорів

Високi Договiрнi Сторони домовляються, що вони без спецiального погодження не користуватимуться пiдписаними мiж ними чинними договорами, конвенціями або деклараціями для вирiшення, шляхом оскарження, спору, який виник внаслiдок тлумачення або застосування цiєї Конвенцiї, засобами врегулювання спорiв, не передбаченими цiєю Конвенцiєю.

Стаття 5611
Територіальне застосування

1 12. Будь-яка держава може при ратифiкацiї або будь-коли пiсля цього заявити в повiдомленні на iм'я Генерального секретаря Ради Європи про те, що дiя цiєї Конвенцiї поширюється — з урахуванням пункту 4 цієї статті — на всi або деякi з територiй, за мiжнароднi вiдносини яких вона вiдповiдає.

2. Дiя Конвенцiї поширюється на територiю або територiї, визначені в повiдомленнi, з тридцятого дня пiсля отримання цього повiдомлення Генеральним секретарем Ради Європи.

3. Однак положення цiєї Конвенцiї застосовуються до таких територiй з належним урахуванням мiсцевих вимог.

42. Будь-яка держава, яка зробила заяву вiдповiдно до пункту 1 цiєї статтi, може будь-коли пiсля цього заявити вiд iменi однiєї або кiлькох територiй, яких стосується заява, що вона визнає компетенцiю Суду приймати заяви вiд окремих осiб, неурядових органiзацiй або груп осiб згiдно зi статтею 34 цiєї Конвенцiї.

Стаття 571
Застереження

1. Будь-яка держава при пiдписанні цiєї Конвенцiї або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти може заявити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенцiї з огляду на те, що той чи iнший закон, чинний у цей час на її територiї, не вiдповiдає цьому положенню. Застереження загального характеру згiдно з цiєю статтею не дозволяються.

2. Будь-яке застереження, заявлене згiдно з цiєю статтею, має мiстити стислий виклад вiдповiдного закону.

Стаття 581
Денонсація

1. Висока Договiрна Сторона може денонсувати цю Конвенцiю тiльки зі спливом п'яти рокiв від дня приєднання до неї i через шiсть мiсяцiв пiсля подання вiдповiдного повiдомлення на iм'я Генерального секретаря Ради Європи, який iнформує про це iншi Високi Договiрнi Сторони.

2. Така денонсацiя не звiльняє заінтересовану Високу Договiрну Сторону вiд її зобов'язань за цiєю Конвенцiєю стосовно будь-якого дiяння, яке могло бути порушенням таких зобов'язань i могло бути здiйсненим нею до дати, від якої денонсацiя набрала чинностi.

3. Будь-яка Висока Договiрна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути й учасницею цiєї Конвенцiї на тих самих умовах.

4 13. Вiдповiдно до положень попереднiх пунктiв, Конвенцiя може бути денонсована стосовно будь-якої територiї, на яку було поширено її дiю згiдно із заявою, зробленою на пiдставi статтi 56.

Стаття 5914
Підписання та ратифікація

1. Цю Конвенцiю вiдкрито для пiдписання членами Ради Європи. Вона пiдлягає ратифiкацiї. Ратифiкацiйнi грамоти здаються на зберiгання Генеральному секретареві Ради Європи.

2. Ця Конвенцiя набирає чинностi пiсля здачi на зберiгання десяти ратифiкацiйних грамот.

3. Для тих держав, якi підписали цю Конвенцію і які ратифiкуватимуть її пiсля набрання нею чинностi, Конвенція набирає чинностi від дня здачi на зберiгання їхніх ратифiкацiйних грамот.

4. Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє всiх членiв Ради Європи про набрання Конвенцiєю чинностi, про Високi Договiрнi Сторони, якi ратифiкували її, i про здачу на зберiгання усіх подальших ратифiкацiйних грамот.

Вчинено в Римi четвертого дня листопада мiсяця 1950 року англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примiрнику, який зберiгатиметься в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвiдченi копiї цiєї Конвенцiї кожнiй державi, яка її пiдписала.

ПРОТОКОЛ

ДО КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ
ТА ОСНОВНИХ СВОБОД 15

Париж, 20.ІІІ.1952

Уряди держав — членів Ради Європи, які підписали цей Протокол,

сповнені рішучості вжити заходів для колективного забезпечення здійснення деяких прав і свобод, які не включені до розділу І Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі — Конвенція),

дійшли згоди про таке:

Стаття 1
Захист власності

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 2
Право на освіту

Нікому не може бути відмовлено в праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків — відповідно до їхніх релігійних і світоглядних переконань — забезпечувати освіту і навчання своїх дітей.

Стаття 3
Право на вільні вибори

Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу при виборі органу законодавчої влади.

Стаття 4 16
Територіальне застосування

Будь-яка Висока Договірна Сторона може при підписанні або ратифікації чи будь-коли після цього надіслати Генеральному секретареві Ради Європи заяву, в якій зазначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, що зазначені в цій заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву на підставі попередньої частини, може час від часу робити інші заяви про зміну умов будь-якої попередньої заяви чи про припинення застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

Заява, зроблена згідно з цією статтею, вважається такою, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 56 Конвенції.

Стаття 5
Зв'язок із Конвенцією

Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1, 2, 3 і 4 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідно.

Стаття 6
Підписання та ратифікація

Цей Протокол відкрито для підписання членами Ради Європи, які підписали Конвенцію; він ратифікується одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот. Для тих держав, які підписали цей Протокол і які ратифікуватимуть його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про тих, хто здійснив ратифікацію.

Вчинено в Парижі двадцятого дня березня місяця 1952 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожному урядові, який його підписав.

ПРОТОКОЛ № 4

ДО КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ
ТА ОСНОВНИХ СВОБОД,

ЯКИЙ ГАРАНТУЄ ДЕЯКІ ПРАВА
І СВОБОДИ, ЩО НЕ ВКЛЮЧЕНІ ДО КОНВЕНЦІЇ
ТА ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО НЕЇ 17


Страсбург, 16.ІХ.1963

Уряди держав — членів Ради Європи, які підписали цей Протокол,

сповнені рішучості вжити заходів для колективного забезпечення здійснення деяких прав і свобод, які не включені до розділу І Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі — Конвенція), і в статтях 1-3 Першого протоколу до Конвенції, підписаного в Парижі 20 березня 1952 року,

дійшли згоди про таке:

Стаття 1
Заборона ув'язнення за борг

Нікого не може бути позбавлено волі лише на підставі неспроможності виконати своє договірне зобов'язання.

Стаття 2
Свобода пересування

1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

2. Кожен може вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

3. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки або громадського спокою, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Стаття 3
Заборона вислання громадян

1. Нікого не може бути вислано, шляхом застосування індивідуальних або колективних заходів, з території держави, громадянином якої він є.

2. Нікого не може бути позбавлено права в'їзду на територію держави, громадянином якої він є.

Стаття 4
Заборона колективного вислання іноземців

Колективне вислання іноземців заборонено.

Стаття 5
Територіальне застосування

1. Будь-яка Висока Договірна Сторона може при підписанні чи ратифікації цього Протоколу або будь-коли після цього надіслати Генеральному секретареві Ради Європи заяву, в якій зазначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, що зазначені в цій заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

2. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву на підставі попереднього пункту, може час від часу робити інші заяви про зміну умов будь-якої попередньої заяви чи про припинення застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

3 18. Заява, зроблена згідно з цією статтею, вважається такою, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 56 Конвенції.

4. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на підставі його ратифікації або прийняття цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, розглядаються як окремі території для цілей посилань у статтях 2 і 3 на територію держави.

5 19. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 чи 2 цієї статті, може будь-коли після цього заявити від імені однієї або кількох територій, яких стосується заява, що вона визнає компетенцію Суду приймати заяви від окремих осіб, неурядових організацій або груп осіб згідно зі статтею 34 Конвенції стосовно всіх або деяких зі статей 1-4 цього Протоколу.

Стаття 6 20
Зв'язок із Конвенцією

Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1-5 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідно.

Стаття 7
Підписання та ратифікація

1. Цей Протокол відкрито для підписання членами Ради Європи, які підписали Конвенцію; він ратифікується одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання п'яти ратифікаційних грамот. Для тих держав, які підписали цей Протокол і які ратифікуватимуть його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

2. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про тих, хто здійснив ратифікацію.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те уповноважені представники, підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі шістнадцятого дня вересня місяця 1963 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі, яка його підписала.

ПРОТОКОЛ № 6

ДО КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ
ТА ОСНОВНИХ СВОБОД


ЩОДО СКАСУВАННЯ СМЕРТНОЇ КАРИ 21

Страсбург, 28.ІV.1983

Держави — члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі — Конвенція),

беручи до уваги, що розвиток подій у кількох державах — членах Ради Європи відображає загальну тенденцію до скасування смертної кари,

дійшли згоди про таке:

Стаття 1
Скасування смертної кари

Смертна кара скасовується. Жодну людину не може бути засуджено до такого покарання або страчено.

Стаття 2
Смертна кара під час війни

Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни; таке покарання застосовується тільки у випадках, передбачених законом і згідно з його положеннями. Держава повідомляє Генерального секретаря Ради Європи про відповідні положення цього закону.

Стаття 3
Заборона відступу від зобов'язань

Жодні відступи від положень цього Протоколу на підставі статті 15 Конвенції не допускаються.

Стаття 4 22
Заборона застережень

Жодні застереження щодо положень цього Протоколу на підставі статті 57 Конвенції не допускаються.

Стаття 5
Територіальне застосування

1. Будь-яка держава при підписанні чи здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи схвалення може зазначити територію чи території, до яких застосовуватиметься цей Протокол.

2. Будь-яка держава може будь-коли після цього надіслати на ім'я Генерального секретаря Ради Європи заяву про поширення дії цього Протоколу на будь-яку іншу територію, зазначену в цій заяві. Щодо такої території Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена на підставі двох попередніх пунктів, може бути відкликана щодо будь-якої території, зазначеної в цій заяві, у повідомленні на ім'я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 6
Зв'язок із Конвенцією

Держави-учасниці розглядають положення статей 1-5 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідно.

Стаття 7
Підписання та ратифікація

Цей Протокол відкрито для підписання державами — членами Ради Європи, які підписали Конвенцію. Він ратифікується, приймається чи схвалюється. Держава — член Ради Європи не може ратифікувати, прийняти чи схвалити цей Протокол, якщо вона одночасно або раніше не ратифікувала Конвенцію. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи схвалення здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи.

Стаття 8
Набрання чинності

1. Цей Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати, коли п'ять держав — членів Ради Європи висловили свою згоду на обов'язковість для них цього Протоколу згідно з положеннями статті 7.

2. Для будь-якої держави-члена, яка висловить свою згоду на обов'язковість для неї цього Протоколу після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи схвалення.

Стаття 9
Функції депозитарію

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави — членів Ради про:

a) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття чи затвердження;

c) будь-яку дату набрання чинності цим Протоколом згідно зі статтями 5 і 8;

d) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення, які стосуються цього Протоколу.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те уповноважені представники, підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі двадцять восьмого дня квітня місяця 1983 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі — членові Ради Європи.

ПРОТОКОЛ № 7

ДО КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ
ТА ОСНОВНИХ СВОБОД 23

Страсбург, 22.ХІ.1984

Держави — члени Ради Європи, які підписали цей Протокол,

сповнені рішучості вжити нових заходів для колективного забезпечення здійснення деяких прав і свобод за допомогою Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі — Конвенція),

дійшли згоди про таке:

Стаття 1
Процедурні гарантії, що стосуються вислання іноземців

1. Іноземець, який законно проживає на території держави, не може бути висланий за її межі інакше ніж на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і йому має бути надано можливість:

a) наводити аргументи проти свого вислання;

b) вимагати перегляду своєї справи; і

c) бути представленим з цією метою перед компетентним органом або перед особою чи особами, призначеними цим органом.

2. Іноземець може бути висланий до здійснення своїх прав, передбачених у пунктах 1а, b та с цієї статті, якщо таке вислання є необхідним в інтересах громадського порядку або зумовлюється міркуваннями національної безпеки.

Стаття 2
Право на оскарження у кримінальних справах

1. Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного йому вироку або призначеної міри покарання. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом.

2. Із цього права можуть робитися винятки для незначних правопорушень, як це передбачено законом, або в разі коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдального вироку.

Стаття 3
Відшкодування в разі незаконного засудження

Якщо остаточним рішенням особу було засуджено за вчинення кримінального правопорушення і якщо винесений їй вирок було потім скасовано або її було помилувано на підставі нового чи нововиявленого факту, який беззаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує відшкодування згідно із законом або практикою відповідної держави, якщо тільки не буде доведено, що зазначений невідомий факт не було свого часу виявлено повністю або частково з вини цієї особи.

Стаття 4
Право не бути притягненим до суду або покараним двічі

1. Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в кримінальному порядку під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінально-процесуального права цієї держави.

2. Положення попереднього пункту не перешкоджають поновленню провадження у справі згідно із законом та кримінально-процесуальним правом відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.

3. Жодні відступи від положень цієї статті на підставі статті 15 Конвенції не допускаються.

Стаття 5
Рівноправність кожного з подружжя

Кожен із подружжя має рівні цивільні права та обов'язки у відносинах між собою і зі своїми дітьми, а також щодо одруження, перебування в шлюбі та щодо його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Стаття 6
Територіальне застосування

1. Будь-яка держава при підписанні чи здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи схвалення може зазначити територію або території, на які поширюватиметься дія цього Протоколу, і встановити межі застосування нею його положень до такої території або таких територій.

2. Будь-яка держава може будь-коли після цього надіслати на ім'я Генерального секретаря Ради Європи заяву про поширення дії цього Протоколу на будь-яку іншу територію, зазначену в цій заяві. Щодо такої території Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає зі спливом двомісячного строку з дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена на підставі двох попередніх пунктів, може бути відкликана щодо будь-якої території, зазначеної в цій заяві, або змінена у повідомленні на ім'я Генерального секретаря. Відкликання або зміна заяви набирає чинності в перший день місяця, що настає зі спливом двомісячного строку з дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

4 24. Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 56 Конвенції.

5. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на підставі його ратифікації, прийняття або схвалення цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, можуть розглядатися як окремі території для цілей посилання в статті 1 на територію держави.

6 25. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 чи 2 цієї статті, може будь-коли після цього заявити від імені однієї або кількох територій, яких стосується заява, що вона визнає компетенцію Суду приймати заяви від окремих осіб, неурядових організацій або груп осіб згідно зі статтею 34 Конвенції стосовно статей 1—5 цього Протоколу.

Стаття 71
Зв'язок із Конвенцією

Держави-учасниці розглядають положення статей 1—6 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідно.

Стаття 8
Підписання та ратифікація

Цей Протокол відкрито для підписання державами — членами Ради Європи, які підписали Конвенцію. Він підлягає ратифікації, прийняттю чи схваленню. Держава — член Ради Європи не може ратифікувати, прийняти або схвалити цей Протокол, якщо вона одночасно або раніше не ратифікувала Конвенцію. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи схвалення здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи.

Стаття 9
Набрання чинності

1. Цей Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає зі спливом двомісячного строку з дати, коли сім держав — членів Ради Європи висловили свою згоду на обов'язковість для них цього Протоколу згідно з положеннями статті 8.

2. Для будь-якої держави-члена, яка висловить свою згоду на обов'язковість для неї цього Протоколу, Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає зі спливом двомісячного строку з дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи схвалення.

Стаття 10
Функції депозитарію

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всі держави — членів Ради Європи про:

а) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття чи схвалення;

с) будь-яку дату набрання чинності цим Протоколом згідно зі статтями 6 і 9;

d) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або будь-яку заяву, що стосуються цього Протоколу.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те уповноважені представники, підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі двадцять другого дня листопада місяця 1984 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі — членові Ради Європи.


1. Офіційний переклад. Термінологічно-мовне опрацювання Української Правничої Фундації.

2. Назву включено відповідно до положень Протоколу №11 (ETS No. 155).

3. Назву включено відповідно до положень Протоколу №11 (ETS No. 155).

4. Назву включено відповідно до положень Протоколу №11 (ETS No. 155).

5. Назву включено відповідно до положень Протоколу №11 (ETS No. 155).

6. Назву включено відповідно до положень Протоколу №11 (ETS No. 155).

7. Назву включено відповідно до положень Протоколу №11 (ETS No. 155).

8. Текст із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу №11 (ETS No. 155).

9. Назву включено відповідно до положень Протоколу №11 (ETS No. 155).

10. Статті цього розділу перенумеровано відповідно до положень Протоколу №11 (ETS No. 155).

11. Назву включено відповідно до положень Протоколу №11 (ETS No. 155).

12. Текст із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155).

13. Текст із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155).

14. Назву включено відповідно до положень Протоколу №11 (ETS No. 155).

15. Назви статей включено та текст доповнено відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155) з моменту набрання ним чинності.

16. Текст із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155).

17. Назви статей включено та текст доповнено відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155) з моменту набрання ним чинності.

18. Текст із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155).

19. Текст включено відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155).

20. Текст включено відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155).

21.Назви статей включено та текст доповнено відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155) з моменту набрання ним чинності.

22. Текст із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155).

23. Назви статей включено та текст доповнено відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155) з моменту набрання ним чинності.

24. Текст із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155).

25. Текст включено відповідно до положень Протоколу № 11 (ETS No. 155).

Используются технологии uCoz